Свій тост хочу розпочати з такої гуморески Павла Глазового:
- Хто там, синку, в двері стука? - То якийсь дідок.
Зовсім лисий, у куфайці ще й в руках ціпок.
Він говорить, що приїхав із села до нас,
Що колись ходив з тобою у четвертий клас.
- Йди закрий негайно двері! Це якесь брехло:
У четвертім нашім класі лисих не було.
Тож хочу проголосити свій тост і підняти келих за те, щоб ми за будь-яких життєвих обставин завжди залишалися людьми, ніколи не забували один одного і, як співає Ніна Матвієнко, "не цураймося, признаваймося". За що дружно і вип’ємо!
