Бувало так - нікого бачить не бажав.
Душа моя неначе у ночі блукала.
Бувало так, я щось хотів й не знав.
Вона також не знала що шукала...
***
Я думав - все, немає щастя у краю,
Коли душа не знає що шукає.
А інші ходять наче у раю.
Про сум, здається, і не знають.
***
Але одного разу ідучи кудись.
Пам'ятаю, день це був чи вечір,
Мої думки неначе розбрелись
З поміж людських й автомобільних течій.
***
Я помічаю очі ці чудові.
Красиві., наче квіти у саду.
Уста, які ще, мабуть, не були в любові.
Без їх смаку я в сіті пропаду.
***
А ці уста - немов бока вина,
Красивий колір, що відійма мій розум.
Я пригубляв вино це кожен день з повна,
Оберігав би цю прекрасну лозу.
***
А очі ці ... Далекі зорі.
В душі моїй вони що наймиліші.
Я б споглядав на них лиш на високій горі.
Бо мерехтять вони там яскравіше.
***
І зрозумів я що до сеї миті,
Не жив, а просто - існував.
Думки мої не тим були сповиті.
А відповідь проста - я не кохав.
***
Тепер, куди б я тільки не пішов,
Про що б я тільки і не мріяв.
Мене твій погляд всюди би знайшов.
А проти нього я б ніщо не вдіяв.
***
Тепер я б в радості жив кожен день.
Її б я щастям задаровува з повна.
Співав би я, веселих тих пісень.
Та от біда - не поміча мене вона.
|
|
