О, вчителі, прислухайтесь -
Серпневості пада зоря…
Це вересень мудро дмухає
На сторінки «Букваря».
Уже догасає літо,
Приходить натхнення пора.
Надіями світлими вмита
До школи спішить дітвора!
Приходить пора для вмілості,
Вже скоро дзвінок залунає.
І я наберуся сміливості
Вклонитися вам безкрає.
Сказати я хочу просто,
Знайти б лиш крилатих слів,
Щоб заіскрилися золотом
Усмішки моїх вчителів.
Розумні мої, сивочолі.
А є ще такі молоді.
Та у вас однакові долі
На грішній оцій землі.
Ділити дитячу смішинку
І біль дитячий навпіл.
І душу – кожну росинку –
Навчати на розмах крил.
На ігреки, суфікси, глобуси
І на меридіани життя,
Щоб в серці маленькому колосом
Ростились весна й доброта.
Лише вчителям плакуча
Над зошитом спрагла синь.
Від перших й останніх учнів –
Доземний низький уклін.
За цвіт ваш душі невтомний,
За серце – зерня добра,
За ваші посріблені скроні
Побіля книжок і пера.
Вам платять якийсь там мізер.
В кипінні любові і бід,
Це ви видаєте візи
В дорослий, шалений світ!
Це ви…Цілувати б вам руки....
Вклонятись доземно вам –
Святим , що пізнали всі муки.
О ні , не богам – вчителям!
Приходить пора для зрілості
Й життя усе нам вертає.
Тож я наберуся сміливості
Вклонитися вам безкрає.
Ця тиша…Хвилини пурхають…
Серпневості впала зоря…
Вже вересень мудро дмухає
На сторінки «Букваря»!
|
|
